Знову бачу пітьму ночі
Знов вона, мов щось кричить.
Ой, навіщо бачать очі,
Те, що не поможе жить?

Я чую, як шумлять дерева,
І про що ж цікаво, розмовляють вони?
А я тут, мовби королева,
Серед сумних ночей майбутньої весни.

Немов весь світ, він лише мій…
Але цей світ не радості, а болю.
Мов довіряю до останнього мрії своїй,
Неначе знов, не вірю в долю.

І просинається уже трава,
Вирвавшись з обіймів крижаних,
Не вірю більше у слова,
Не вірю в усмішку і подих - простих…

Мов гаснуть зорі на очах,
Немов мене не розуміють.
Летить думка, наче диво-птах,
Лиш зорі трішки здалеку жевріють.

Хвилина до хвилини - потемніло,
Ніч знов себе опанувала,
А серце тихо-тихо мліло,
А я чогось чекала…

Так довго сидячи в обіймах ночі…
Неможливо, коли холод спалює сліди.
Коли на вітру, мов гаснуть очі -
Сльоза ж, мов річка, із гарячої води.

Давно забута прохолода вереснева.
І плачуть очі, заливаються слізьми вони,
А я тут, мовби королева -
Серед сумних ночей майбутньої весни.

***

Спасіння – це необхідність поцілити влучно
і застрелитись.
Укотре стрибаю із даху,
але мій час містить занадто велику кількість
тяжіння до землі,
тому мені важко злетіти й молитись.

Мій час тягне на 300 років
Замість 3-х місяців.
Вимкніть, до біса, світло -
Ми забули про силу воску.
Укотре ставлю стілець на підлогу і дістаю мотузку.
Важливо поцілити влучно у біль,
що зветься єдиною миттю.
У мого часу серйозне обличчя
І неймовірно тяжкі повіки.
Хтось бачив, хтось чув,
Хтось закінчив пафосну еру.
Важливо стерти брехню із старого паперу.
Ковтни цей минулий день
І знищ безнадійне насіння.
Важливо поцілити влучно,
щоб взагалі збагнути Спасіння.

_______________________________-

У стилі Ящірки

мацай тепло, коли промерзнуть очі.
Хапай руками сплісневіле сонце.
Червону нитку проведи крізь болі –
Страждань замало з Його волі.
Вінцями пелюсток холодних
Стікай слиною земноводних
Повір,
ця роль – в твоєму стилі :
снодійно ящіркою стіни
гризи,
гризи, гризи наступний ранок.
замаж слиною сплісневіле сонце.

___________________________

Моє місто води

Голограма світогляду:
Я зціляю входи та виходи.
Карбонатне минуле з тобою вибльовую.
В моїм місті води забагато цирку та психів,
Забагато мене, де є ти – це так втомлює…
Незалежність, політика, СНІД –
ми програли і влучно виграли.
запалили зірки, затоптали недопалки й попіл.
Моє місто води потребує різких змін та вибухів:
Йому треба відчути післявоєнний спокій.

Течуть сльози,
Страждаю життям,
Для мене воно не вічне!
Не люблю нікого я.

Люблю тільки себе!
Інші для мене пустота.
Чому я така вперта,
Чого зненавиділа цей світ?

Боляче сказати комусь важливі слова
В тяжкий момент.
Якщо вийде сказати,
То для людини все одно,
Що їй говорять, а що ні.

Дуже боляче мені на душі,
Хочу все висказати!!!
І жити спокійним життям!
І спокійно піти з нього.

Чому люди не поважають людей?
І ненавидять одне одного?
Тому цей світ зневажений
І проклятий!!!!

Якби люди хотіли жити,
І жити вічним життям,
Вони б жили всі мирно,
Життя є життя!

Всі хочуть страждаючи вмерти!!!!!!!

Я тебе вибирала,
Тінню твоєю стала,
Твоїм повітрям й тілом –
Ось чого я хотіла.

Я біля тебе, милий,
Коханий і єдиний.
Віддала свої очі,
Та ти любить не хочеш.

Ти - моя мука й кара,
Кажеш, що ми - не пара.
І ніде себе діти –
Як тебе не любити?

Ти - моє сонце ясне,
Все було так невчасно.
Ти – моє небо й крила,
З тобою я летіла.

Чомусь весна не мила.
Боже, мені дай сили,
Щоб я усе здолала,
Іншого покохала.