Конкурс віршів “Спочатку було слово…”
7:17 pm, 24 Трав. 2007
Шановні студенти!
Кафедра української мови та літератури проводить конкурс на кращий поетичний твір на тему “Спочатку було слово…”. Ви також можете подати свої твори до рубрик “Студентський гумор” та “Вірші наших студентів”.
Твори слід подавати за такою схемою:
1. Вказати прізвище, ім’я автора.
2. Вказати факультет, спеціальність, номер групи та курс.
3. Власне поетичний або прозовий твір.
4. Коментарі, зауваження тощо.
Увага! Подані Вами твори автоматично з’явиться на цій сторінці після того, як Ви впишете їх у вигляді коментарів до цього повідомлення.
Літературний конкурсkafedraЧитайте також:
- No related posts found.
11:13 pm / 13 Черв. 2007
Я тебе вибирала
Я тебе вибирала,
Тінню твоєю стала,
Твоїм повітрям й тілом –
Ось чого я хотіла.
Я біля тебе, милий,
Коханий і єдиний.
Віддала свої очі,
Та ти любить не хочеш.
Ти - моя мука й кара,
Кажеш, що ми - не пара.
І ніде себе діти –
Як тебе не любити?
Ти - моє сонце ясне,
Все було так невчасно.
Ти – моє небо й крила,
З тобою я летіла.
Чомусь весна не мила.
Боже, мені дай сили,
Щоб я усе здолала,
Іншого покохала.
3:08 am / 26 Лип. 2007
Життя - гра безкінечна!
Якою можна тішитися і страждати!
З якою в тяжкі моменти,
Ніхто не допоможе.
Течуть сльози,
Страждаю життям,
Для мене воно не вічне!
Не люблю нікого я.
Люблю тільки себе!
Інші для мене пустота.
Чому я така вперта,
Чого зненавиділа цей світ?
Боляче сказати комусь важливі слова
В тяжкий момент.
Якщо вийде сказати,
То для людини все одно,
Що їй говорять, а що ні.
Дуже боляче мені на душі,
Хочу все висказати!!!
І жити спокійним життям!
І спокійно піти з нього.
Чому люди не поважають людей?
І ненавидять одне одного?
Тому цей світ зневажений
І проклятий!!!!
Якби люди хотіли жити,
І жити вічним життям,
Вони б жили всі мирно,
Життя є життя!
Всі хочуть страждаючи вмерти!!!!!!!
3:11 pm / 23 Лист. 2007
Ахметова Літа
Видавничо-поліграфічний інститут НТУУ КПІ, факультет “Образотворче мистецтво”, І-ий курс, група ЗГ-71
***
Спасіння – це необхідність поцілити влучно
і застрелитись.
Укотре стрибаю із даху,
але мій час містить занадто велику кількість
тяжіння до землі,
тому мені важко злетіти й молитись.
Мій час тягне на 300 років
Замість 3-х місяців.
Вимкніть, до біса, світло -
Ми забули про силу воску.
Укотре ставлю стілець на підлогу і дістаю мотузку.
Важливо поцілити влучно у біль,
що зветься єдиною миттю.
У мого часу серйозне обличчя
І неймовірно тяжкі повіки.
Хтось бачив, хтось чув,
Хтось закінчив пафосну еру.
Важливо стерти брехню із старого паперу.
Ковтни цей минулий день
І знищ безнадійне насіння.
Важливо поцілити влучно,
щоб взагалі збагнути Спасіння.
_______________________________-
У стилі Ящірки
мацай тепло, коли промерзнуть очі.
Хапай руками сплісневіле сонце.
Червону нитку проведи крізь болі –
Страждань замало з Його волі.
Вінцями пелюсток холодних
Стікай слиною земноводних
Повір,
ця роль – в твоєму стилі :
снодійно ящіркою стіни
гризи,
гризи, гризи наступний ранок.
замаж слиною сплісневіле сонце.
___________________________
Моє місто води
Голограма світогляду:
Я зціляю входи та виходи.
Карбонатне минуле з тобою вибльовую.
В моїм місті води забагато цирку та психів,
Забагато мене, де є ти – це так втомлює…
Незалежність, політика, СНІД –
ми програли і влучно виграли.
запалили зірки, затоптали недопалки й попіл.
Моє місто води потребує різких змін та вибухів:
Йому треба відчути післявоєнний спокій.
7:55 pm / 18 Черв. 2008
Королева
сумних ночей
Знову бачу пітьму ночі
Знов вона, мов щось кричить.
Ой, навіщо бачать очі,
Те, що не поможе жить?
Я чую, як шумлять дерева,
І про що ж цікаво, розмовляють вони?
А я тут, мовби королева,
Серед сумних ночей майбутньої весни.
Немов весь світ, він лише мій…
Але цей світ не радості, а болю.
Мов довіряю до останнього мрії своїй,
Неначе знов, не вірю в долю.
І просинається уже трава,
Вирвавшись з обіймів крижаних,
Не вірю більше у слова,
Не вірю в усмішку і подих - простих…
Мов гаснуть зорі на очах,
Немов мене не розуміють.
Летить думка, наче диво-птах,
Лиш зорі трішки здалеку жевріють.
Хвилина до хвилини - потемніло,
Ніч знов себе опанувала,
А серце тихо-тихо мліло,
А я чогось чекала…
Так довго сидячи в обіймах ночі…
Неможливо, коли холод спалює сліди.
Коли на вітру, мов гаснуть очі -
Сльоза ж, мов річка, із гарячої води.
Давно забута прохолода вереснева.
І плачуть очі, заливаються слізьми вони,
А я тут, мовби королева -
Серед сумних ночей майбутньої весни.