Есе “Засмічені вулиці Києва – це жах, а засмічена українська мова – це що?”

Засміченні вулиці Києва – це жах, а засмічена українська мова – це що?
Мовне каліцтво заповнило й наші телеекрани. Чиє хоч один канал, що працює тільки державною мовою, пропагує українську культуру і лутературну мову. Хто штампує нам каліцтво?
Ну чогму наша влада така байдужа до державної мови, що дозволяє засмічувати її? Чи, можливо, це викревлене уявлення про права людини на свободу слова – прво зневажати нашу мелодійну українську мову? Адже наша держава повинна бути національною державою, повноцінною державою українського народу.
У чисту течію української літературної мови полізли всі, кому не лінь. Щоденно стали з’являтися нові слова, ми так засмічуємо нашу мову, перетворюючи її в звалище словесного мотлоху, непотребу: суржик, вульгаризми, нецензурщина, надмірне вживання іншщомовних слів. Росія ж прийняла закон про захист російської мови від проникнення іноземної термінології. Отож проявляємо байдужість до своєї державної мови тільки ми – українці.
Пора зрозуміти всім, особливо можновладцям, що мова – душа народу, що бех неї ми – ніхто. Доки в народу є мова (а не її сміття), є держава, є народ. А не стане мови – перестанемо існувати й ми.
Пора схаменутись усім, починаючи з найвищих чиновників, не ганьбити своєї нації.