ФРАНКО ІВАН

Іван Якович Франко

(1856-1916)

Франко Іван Якович (народився 27.VIII 1856, с.Нагуєвичі, помер 28.V 1916, Львів) – великий український письменник, вчений, громадський і політичний діяч революційно-демократичного напрямку. Походив з сім’ї селянина-коваля. В 1875 вступив до Львівського університету. Закінчив Чернівецький університет 1891. Брав активну участь в організаційно-освітній і пропагандистській діяльності серед робітників, читав лекції з політичної економії в робітничих гуртках, виступав у робітничій газеті “Праця” (“Praca”). Іван Франко – ініціатор перших українських революційно-демократичних періодичних видань (“Громадський друг”, “Дзвін”, “Молот”). Перші вірші Франко надрукував 1874 у студентському журналі “Друг”. У 2-й половині 70-80-х рр. Створив поезії високого ідейного і художнього звучання – “Гімн” (“Вічний революціонер”), “Каменярі”, “Товаришам з тюрми”, “На суді”, “Беркут”, “Вольні сонети”, “Тюремні сонети”, що увійшли до збірки “Звершин і нихзин” (1887). Наступні збірки “Зів’яле листя” (1896), “Мій Ізмарагд” (1897), “Із днів журби” (1900), “Semper tiro” (1906) – класичні зразки громадсько-політичної, філософської й інтимної лірики. Визначні поеми – “Панські жарти” (1887), “Смерть Каїна” (1889), “Сурка” (1890), “Похорон” (1899), “Іван Вишенський” (1900) та ін. Поема “Мойсей” (1905) написана під впливом революції 1905-1907 в Росії. 

Як син селянина, вигодуваний твердим мужицьким хлібом, я почуваю
себе до обов’язку віддати працю свого життя тому простому народові.
Іван Франко

Письменник, вчений, перекладач, філософ, громадський діяч.
Народився 27 серпня 1856 р. в селі Нагуєвичі (нині с. Івана Франка) Львівської області.
Коли ми думаємо про Івана Франка, в нашій уяві постає перш за все титан думки і праці, людина, в якої дух і тіло рве до бою заради поступу і щастя людського, українець, корені якого сягають глибини народного життя і переходять у дерево, квіт якого величний, щедрий, добрий. Той корінь бере початок з батьківської хати.
Батько Яків – відомий на всю округу коваль, невтомна у праці мати Марія.
На шістнадцятому році Франко залишився круглим сиротою – померла мама. Дорога ж до знань не зупинилася.
Під час навчання в гімназії Франко читає твори Гете, Лессінга, Шіллера, Расіна, Корнеля та ін., писані німецькою та французькою в оригіналі. Береться й сам за літературну працю. Перший вірш – “Великдень 1871 року”
-А де ж маю бути? Ще добре, що ту
Посидіти ось супокійно дають,
А вип’єшь що, з хати надвір не женуть….
– присвятив батькові. Перекладає твори Гомера, Софокла, Горація, Гейне, а також “Слово о полку Ігоревім”, “Краледворський рукопис” В.Ганки.
В гімназії Іван Франко обстоює думку, що основою української літературної мови повинна бути мова народна. Після Дрогобича юнак їде у Львів, вступає до університету. Багато пише, стає найвпливовішою постаттю в редакції журналу “Друг”, знайомиться з М.Павликом і І.Белеєм.
Івана Франка цікавить також філософія, політична економія, соціологія. 1877 року Іван Франко переживає перший арешт. Франка звинувачують у належності до таємної соціалістичної організації. “Протягом дев’яти місяців, – писав він, – проведених у тюрмі, сидів я переважно у великiй камері, де перебувало 18-28 злочинців, де зимою ніколи вікно не зачинялося і де я, слабий на груди, з бідою добився привілею спати під вікном… але зате прокидався майже завжди з повним снігу волоссям на голові”. Широта політичних і літературних уподобань викликала неоднозначну реакцію у громадськості.
Реакційні кола Галичини доходили навіть до ігнорування його творчості. Зокрема, в “Зорі” відмовилися друкувати оповідання “Муляр”, оскільки мулярі “найгірші п’яниці” і не варті уваги. Відстоювання власних позицій позначалося й на матеріальних статках. Був час, коли письменник зовсім не мав коштів на проживання і змушений був мешкати у робітника Данилюка. У квітні 1881 року Франко їде в село Нагуєвичі. Крім літературної праці, виконував і щоденну селянську роботу.
Великі надії на здійснення політичних і літературних намірів покладав Франко на Київ, куди він прибув наприкінці лютого 1885 року. Зустрічі з О.Кониським і В.Антоновичем не виправдали сподівань щодо видання газети. Теплий спогад залишили зустрічі з родинами Лисенків, Старицьких і Косачів. Приїхавши в Київ наступного року, Франко одружується з Ольгою Хорунжинською.
1892 року Франко виїжджає до Відня, щоб закінчити докторську дисертацію “Про Варлаама і Йоасафа та притчу про однорожця”. Через рік відбувся захист, Франко здобув ступінь доктора філософських наук. 1894 року трапилася нагода посісти професорську посаду кафедри історії української літератури і мо-ви Львівського університету. Хоч пробна лекція і мала успіх, однак лідери народовців, “москвофілів”, польсько-шляхетські шовіністи вдалися до наклепів і провокацій, щоб не допустити Франка до професорства. Кандидатуру письменника було забалотовано. Це не могло не засмутити Франка, але й не зупинило його подальшого духовного поступу, яким би важким він не був.
У 1897 році Франко від перевтоми захворів. Подальші роки також були не з легких. “Сильна, уперта натура, яка цілою вийшла з житейського бою, – писав про зустріч з І.Франком у 1905 році Михайло Коцюбинський. – В своїй убогій хаті сидів він за столом босий і плів рибацькі сіті, як бідний апостол. Плів сіті й писав поему “Мойсей”.
… Народе мій, замечений, розбитий,
Мов паралітик той на роздорожжу,
Людським презирством, ніби струпом, вкритий…
Не знаю, чи попалася риба у його сіті, але душу мою він полонив своєю поемою”. 1908 року Франко знов переживає хворобу. Велика перевтома призвела до нервових розладів, контрактури обох рук і пальців. Вийти з цього стану допомогло лікування в Хорватії, на берегах Адріатичного моря.
Початок першої світової війни застав родину Франка в трагічному становищі. Хвора дружина перебувала в лікарні, сини – в армії. Позбавлений засобів до існування, письменник мешкав у домі шкільного товариша. Невдовзі захворів, але й, перебуваючи в такому стані, не випускав пера з рук. Помер І.Франко 27 травня 1916 р., поховано його 31 травня на Личаківському кладовищі у Львові.

Наш народ гідно шанує пам’ять Івана Франка. Його іменем названо один з обласних центрів України, Львівський державний університет, с. Нагуєвичі, багато вулиць. У рідному селі великого Каменяра та у Львові відкрито літературно-меморіальні музеї Івана Франка.
Радянське літературознавство розглядало творчість письменника з позицій соціалістичного реалізму, уникало оцінок його поглядів щодо суверенності України. У той час ніхто інший, як Франко, писав: “Все, що йде поза рами нації, се або фарисейство людей, що інтернаціональними ідеалами раді би прикрити свої змагання до панування одної нації над другою, або хворобливий сентименталізм фанатів, що раді би широкими і вселюдськими фразами покрити своє духовне відчуження від рідної нації”. І донині актуальні його слова про те, що “ми мусимо навчитися чути себе українцями – не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіціальних кордонів”.

Література
1. Франко І.Я. Твори: У 20-ти т. – К., 1950-1955.
2. Франко І.Я. Вибрані твори. – Львів, 1981.
3. Франко І.Я. Біблійне оповідання про Сотвореннє Світа в світлі науки. 1993. – 117с.
4. Франко И.Я. Борислав сміється: Повість -К., 1953. – 260 с.
5. Франко І.Я. Вічний Революціонер: Поезіі. – К.,1986. – 117с.
6. Франко І.Я. Драматичні твори. – К., 1956, – 451с.
7. Франко І.Я. Захар беркут: Роман. – К., 1994. – 312с.
8. Франко І.Я. Вибране. – К., 1954. – 400с.
9. Франко І.Я. Лис Микита: Казка. – К., 1991.- 128с.
10. Франко І.Я. Поєзія та драматичні твори: Вибране. – Львів, 1978. – 199с.
11. Франко І.Я. Проти Ватикану: Збірник. – К., 1953. – 137с.
12. Франко І.Я. Сонети . – Львів, 1955. – 114с.
13. Арешти І. Франка // Історія української літератури ХІХ ст.( 70-90-ті роки).-К.,2003.-Кн.2.- С.67-77.
14. Боднар Лариса. Друга наречена: До взаємин І. Франка з О. Білинською: До 150- річчя Великого Каменяра // Дзвін.- 2005.- №9. – С.138-141.
15. Бунчук Борис. Віршування Івана Франка (Останній період творчості) // Слово і час, 2000 -№3. -С.49-58.
16. Від радикалізму до націонал-демократизму // Історія української літератури ХІХ ст. (70-90-ті роки). – К., 2003. – Кн.2. -С.90-100.
17. Горак Роман. Удар // Дзвін. – 2006.- №5-6. -С.133-156.
18. Гоян Ярема. Титани нації:Ясновидство// Пам’ять стліть. – 2004. -№3-4. -С.63-64.
19. Ільницький Микола. Слідами Івана Франка на Бойківщині // Дзвін. – 2005. – №1. – С.125-127.
20. Коноварт Тамара. Думки Івана Франка на музичні теми: До 150-ліття Великого Каменяра // Дзвін. – 2005. – №12. – С.138-140.
21. Кргулий стіл:”Історії української літератури” // Слово і час. – 2006. – С.55-72.
22. Історії української літератури” // Слово і час. – 2006. – С.55-72.
23. Новелістика Івана Франка // Історія української літератури ХІХ ст. (70-90-ті роки). – К., 2003. – Кн.2. -С. 215-235.
24. Поліщук В. Із франкознавчих студій // Дзвін. – 2000. – №8. – С.138-145.
25. Тихолоз Наталя. Від казки до анти-казки: Казковість як компонент паратексту у творчості Івана Франка // Слово і час. – 2005.- №4. – С.18-25.
26. Іван Франко (1856 -1916): Біографія // Історія української літератури ХІХ ст. (70-90-ті роки). – К., 2003. – Кн.2. -С.33-42.