СЕМЕНКО МИХАЙЛЬ

Михайль Семенко

Михайль СЕМЕНКО (1892 – 1937) – поет, основоположник і теоретик українського футуризму, родом з с. Кибинців на Полтавщині, син письменниці Марії Проскурівни. Перша його зб. «Prelude» (1913) позначена впливами поетів «Української Хати». Наступними збірками — «Дерзання» і «Кверофутуризм» (1914) та вміщеним в останній маніфестом Семенко розпочав паралельно до виниклого в Україні російського кубо- і егофутуризму (Д. Бурлюк, В. Кручених, В. Хлебніков) течію українського кверофутуризму — мистецтва шукання.

У 1918 році Семенко видав у Києві збірки «П’єро задається», «П’єро кохає» і «Дев’ять поем»; у 1919 — в однойменному з заснованою ним футуристичною групою видавництві «Флямінґо» зб. «П’єро мертвопетлює», «Bloc-notes» і «В садах безрозних», як також поему «Ліліт». У 1919 році поет проголосив «революційний футуризм» й опублікував «ревфутпоему» — «Товариш Сонце» та «Дві поезофільми»; був редактором ж. «Мистецтво».

У 1920 році видав разом з М. Любченком і О. Слісаренком «Альманах трьох»; у 1921 – зб. «Проміння погроз»; тоді ж організував «Ударну групу поетів-футуристів», перейменовану на асоціацію панфутуристів «Аспанфут» (1922-24), кредо й маніфести якої були проголошені в альманасі «Семафор у майбутнє» (1922) і газ. «Катафалк искусства» (1922).

Зазнавши критики літературних кіл, Семенко перейшов на позиції «лівого фронту» (укр. «ЛЕФ») і перетворив «Аспанфут» на «Комункульт» (1924), одночасно працював (1924 — 1927) як головний редактор Одеської кінофабрики ВУФКУ.

У 1924 році видав під назвою «Кобзар» дві збірки своїх творів 1910-1922 років. У 1925 році збірку «В революцію» та поезофільм «Степ». У 1927 році (разом з Ґ. Шкурупієм і М. Бажаном) – «Зустріч на перехресній станції» і заснував нове об’єднання футуристів під назвою «Нова Ґенерація» з журналом цієї ж назви (1927 — 1930).

Сильно критикований Семенко відійшов від футуризму, ставши співцем большовицької революції (зб. «Малий кобзар і нові вірші», 1928; «Європа й ми», 1929). На поч. 1930-их pp. визнав «помилковість» своїх колишніх позицій, виявом чого й були зб. «Сучасні вірші» (1931), «З радянського щоденника» і «Китай в огні» (1932) та «Міжнародні діла» (1933).

У жовтні 1937 року Семенко був розстріляний разом з іншими українськими письменниками. У середині 1960-их pp. — реабілітований.

Рання футуристична творчість Семенка, просякнута урбаністичними й мариністичними мотивами й сюжетами, відзначається мовними і формальними експериментами й намаганням епатувати читача. Не зважаючи на пропаговану ним деструкцію форми й відкидання класичних і тогочасних літературних надбань, зокрема спадщини Шевченка, Олеся, Вороного, Філянського, Семенко мав чималий вплив на розвиток української модерної поезії 1920-их рр., у тому числі і так званої пролетарської.

Повне зібрання творів Семенка було видано у Харкові у 3 тт. (1929—1931).

Література
Енциклопедія Українознавства. в 10 т. / Гол. pед. В.Кубiйович.- Париж; Ню-Йорк: Молоде Життя, 1954—1989.- 4016 с.
Ніковський А. Поезія-будуччини. У кн. Vita Nova. K. 1920;
Лейтес А. і Яшек М. Десять pp. укр. літератури (1917 — 27). І — II. К. 1928;
Качанюк М. Матеріали до іст. футуризму в Україні. У ж. Літ. Архів, І — IV. X. 1930;
Неврлі М. Михайль Семенко, укр. футуризм і словацькі давісти. У ж. Дукля, ч. 3. Пряшів 1966;
Полторацький О. Михайль Семенко та «Нова Ґенерація», У ж. Вітчизна, ч. 11. К. 1966.

ПОЕЗІЯ

Репліка
Хочеться казки. Хочеться тиші.
Галаси, сурми виснажили мозок.
Серце — серце моє ледве дише,
Ніби йому дали 100 різок.

Хочеться далі. Ну хоч в Австралію.
Виберу на мапі найсамотніший острів.
Перекину з собою віків вакханалію
І мої поезії гострі.

Червоні плями на зеленому фоні.
Чую, бути мені цікавим епіком!
…Нащо, нащо схопили ви на грамофоні
Мою безумну репліку?..
7. IV. 1917

Місто
Осте сте
бі бо
бу
візники — люди
трамваї — люди
автомобілібілі
бігорух рухобіги
рухливобіги
berceur kару
селі
елі
лілі
пути велетні
диму сталь
палять
пах
пахка
пахитоска
дим синій
чорний ди
м
пускають
БЕНЗИН
чаду жить
чаду благать
кохать кахикать
життєдать
життєрух
життєбе
нзин
авто
трам.
23 — V. 1914. Київ

Експресовітер
З експресовітром я товаришую.
Він вільний і зі мною бачиться завжди.
Слова безсловесні — заклику, чую,
Вони проймають, щоб мою душу взнав ти.

А ще краще в обіймах тихої пітьми.
Тоді бринять лиш найдальші струни.
За поворотом зникають відьми.
Буруни.
5. І. 1914. Київ, Батиєва гора

Весна
Улиця сліпила у вікна вриваючими погрозами
В кав’ярні тіні блимали пересовувалися м’яко.
Одвідувачі за оскатертинними столиками
кокетують недбалими позами
Панночки нудьгували і в душах було цвяхко.
Хотілось пива і свіжого повітря.
Хотілось щоб з рельсів зійшов трамвай.
Вривались іноді подихи вітра.
Був май.
27. V. 1918. Київ