КОБРИНСЬКА НАТАЛІЯ

(

(1855-1920)

Ми поклали собі метою впливати на розвій жіночого духа через літературу, бо література була все вічним образом ясних і темних сторін суспільного ладу, його потреб і недостатків.

Н.Кобринська

У колі письменників і культурно-громадських діячів кінця ХІХ і початку ХХ ст.досить помітною постаттю є Наталія Кобринська. Її літературна і суспільно-культурна діяльність розгорталася під впливом І. Франка, М.Павлика, О. Терлецького. Головну свою увагу віддала вона питанням визволення жінки та її рівноправність з чоловіками в усіх сферах діяльності.

Дослідники літературної творчості та видавничої і громадської діяльності Наталії Кобринської називають її першою письменницею та першою українською феміністкою у Галичині. Саме вона організувала у Станіславі перше освітнє „Товариство руських жінок”, що ставило за мету прилучення інтелігентних жінок до літератури та популяризувати нові суспільні ідеї.

Сьогодні в нашій державі поряд знадбанням нових культурних цінностей використовується класична спадщина. Особливе значення в ній займають твори письменників, які відображали реальну дійсність, відстоюючи громадянську гідність людини. Саме до таких літературних цінностей належить творча спадщина Наталії Кобринської.

Наталія Іванівна Кобринська (дівоче прізвище Озаркевич) народилася 8 червня 1855 року в селі Белелуя Снятинського району Івано-Франківської області. Освіту здобула вдома. Під керівництвом свого батька вона вивчала українську, російську, польську, німецьку та французьку мови.

Одружившись з Теофілом Кобринським-піаністом,співаком і композитором, обдарована від природи жінка мала в його особі щирого друга.

Після раптової смерті чоловіка у 1882 році Н.Кобринська поїхала з батьком-послом Державної ради у Відень. Тут вона познайомилася з О. Терлецьким і В. Полянським, які підтримали її морально і заохотили до літературної праці.

Перше оповідання Н. Кобринської „Пані Шумінська” (1883, пізніша назва ”Задля кусника хліба”-1884).

Повернувшись з Відня в Галичину (жила в Белелуї, Станіславі, Болехові, Львові),письменниця енергійно взялася до праці.

У розкритті другого питання слід наголосити, що крім своєї літературної творчості Н.Кобринська відома як палка поборниця культурного єднання західноукраїнських земель з Наддніпрянською Україною.

Організаторка жіночого руху в середині 80-х років ХІХ століття бачила потребу економічного, політичного і побутового розкріпачення жіноцтва. Та найважливіша справа всього життя письменниці-це підготовка видання альманаху „Перший вінок”, чи не першої у світі антології жіночої творчості зібраної, відредагованої та виданої жінками.

„Перший вінок”, „жіночий альманах, виданий коштом Наталії Кобринської і Олени Пчілки”, за підтримки І.Франка, вийшов у світ з друкарні Товариства ім. Шевченка у Львові у червні 1887р. Цей „ цінний пам”ятник спроможности наших жінок” був скромно оформленим, але значимим за обсягом виданням, на 464 сторінках якого були вміщені прозові, поетичні та публіцистичні твори сімнадцяти жінок-письменниць з усіх теренів України. Н.Кобринській належали „Переднє слово”, програмні публіцистичні статті. „Про рух жіночий в новійших часах”, „Про руське жіноцтво в Галичині в наших часах”, „Замужня жінка середньої верстви”, „Про первісну ціль товариства руських жінок у Станіславові”, а також два „образки з життя” (нариси)-„Пані Шумінська” і „Пан судія”.

„Перший вінок” відтворює високу духовність жінок-редакторів, письменниць, дописувачок, які самовіддано працювали на теренах збереження української культури та розвитку національної свідомості.

У 1893-1896рр. Н.Кобринська організовує видавництво „Жіноча бібліотека” і здійснює новий видавничий проект- випускає три книги альманаху „Наша доля”, на сторінках яких також були опубліковані твори жінок-літераторок.

І.Франко в журналі „Житє і слово” (1894р.) виступив з оглядом-рецензією на перший випуск видання, де звернув увагу читачів на статтю Н.Кобринської „Жіноча справа в Галичині”, розвідку „Звістка з заграниці і з краю” О. Кобилянської і Н.Кобринської. Публіцистиці самої Н.Кобринської І.Франко дав скромну оцінку, бо вважав, що белетристикою письменниця може сприяти значно більше, ніж газетними дописами.

Другий і третій випуски альманаху „Наша доля” вийшли друком у Львові (1895-1896рр.).

У серпні 1899 року здійснилася давня мрія Н.Кобринської побувати „на Великій Україні”. В товаристві своєї полруги та учениці О.Кобилянської вона відвідала Київ. Тут їй поталанило зустрітися з відомими діячами української культури М.Старицьким, І.Нечуй-Левицьким, М.Коцюбинським, Б.Грінченком. Радісні враження від цієї мандрівки передані у нарисах „У І.Нечуя-Левицького” та „Із подорожі по Україні”.

1912 року Н.Кобринська відновлює діяльність „Жіночої бібіліотеки”, поставивши мету-виданням белетристичних українських та перекладних творів створити цикл жіночих постатей, кожна з яких виконала визначну місію у своєму житті. Першим випуском цієї бібліотеки став переклад чеської письменниці Кароліни Свєтли „З наших боїв і змагань”, другим – „Синьобородий і Аріядна”.

Перша світова війна перервала працю над цим проектом.

Серед творів, написаних Н.Кобринською у роки воєнного лихоліття, найкращим вважається оповідання „Каліка”, у якому на прикладі однієї селянської родини відтворено тяжкі страждання, що їх принесла народам війна.

1918р. Н.Кобринська підготувала збірку „Воєнні новели”, до якої ввійшли твори „Кінь”, „На цвинтарі”, „Брати”, „Свічка горить”, „Полишений” та досі не знайдені „Тіні”, „Лист”, „Чи случай”,”З-під гуку гармат”.

В останні роки життя Наталія Кобринська дуже бідувала, жила в голоді і злиднях.

Повертаючись зі Львова, письменниця в дорозі заразилася тифом і пішла на вічний спочинок, 22 січня 1920 року. Тихо, спокійно лягла в болехівську землю сказавши свій заповіт: „Мене вже серце не болить…”

Основні видання творів Н.Кобринської
Вибрані твори /Н.І.Кобринська.-К.: Держ. Вид-во худож. л-ри, 1958.-417с. 4 арк. Фотогр., портр.
Вибрані твори / Н.І.Кобринська.- К.: Дніпро, 1980.-446с,, 2 арк. фотогр.
Вибрані оповідання /Н.І.Кобринська.-Л.: Книж.-журн. вид-во, 1954.-214с.
Оповідання / Н.І.Кобринська. // Ред. І передм. Березинського.-Х.:Рух, 1929.-427с.
Дух часу: Оповідання, повість / Н.І.Кобринська.- Л..: Каменяр,1990.- 352с.

Про Н.І. Кобринську
Денисюк І. Поборниця прогрессу /І. Денисюк; К.Кріль // Кобринська Н.І. Вибр. твори /Н.І Кобринська.- К., 1980.-С.5-20.
Жовтуля І. Від літератури до фемінізму / І.Жовтуля //Сучасність.-2002..-№ 11.- С. 84-89.
Качкан В.А. Верховинна естетика: Штрихи до портр. Наталії Кобринської //Качкан В.А. Українське народознавство в іменах: У 2 ч. / За ред. А.З.Москаленка / В.А.Качкан.-К., 1994.-С.143-151.
Погребенник Ф. Три фотопортрети Наталії Кобринської / Ф.Погребенник // Сл. І час.-1995.- № 5/6.-С.31-32.
Кобринська Наталія Іванівна: (8.У1.1855-22.1.1920) // Українська літературна енциклопедія: У 5 т. / Редкол..: І.О.Дзеверін (відп.ред.)., -К., 1990.-Т.2.- С. 505-506.
Кобринська Наталія Іванівна (8.06.1855-22.01.1920) // Українська
Журналістика в іменах //За ред. М.М.Романюка; Передм. В.Качкана.-
Л., 1994.- Вип.1.- С. 95-97.

ЧИ ЗНАЄТЕ ВИ, ЩО:

Дід Кобринської – І.І.Озаркевич – відомий як перший популяризатор творів письменників України в Галичині, ініціатор українського театрального аматорства, автор і постановник п’єс І.Котляревського, Г.Квітки-Основ’яненка, С.Писаревського та ін. Батько – депутат галицького сейму та австрійського парламенту, громадський діяч – писав вірші. Йому Наталя завдячує знанням польської, німецької, французької мов.

“Я через літературу дійшла до зрозуміння положення жінки в суспільстві, – тож хотіла і других повести на ту дорогу”, – писала вона в своїй автобіографії.

Наталя Кобринська є прикладом становлення світогляду української жінки на грунті літератури, що згодом стала її основним знаряддям у здійсненні найголовнішої справи життя, полем її діяльності, яке, за її твердим переконанням, повинно дати свої плоди – допомогти українській жінці побачити і зрозуміти своє підпорядковане становище. Втіленням в життя цих ідей стало заснування Н.Кобринською першого “Товариства руських жінок” у грудні 1884 року. І як найбільший його здобуток – альманах “Перший вінок” (1887) за редакцією Кобринської та Олени Пілки. Із публікаціями тут, крім упорядниць, виступили Г.Барвінок, О.Грицай, Дніпрова Чайка, У.Кравченко, С.Окуневська, А.Павлик, К.Попович, М.Рошкевич, Леся Українка, О.Франко та ін. Альманах увійшов в історію української літератури як перша письменницька жіноча антологія.

У “Першому вінку” вміщено п’ять публіцистичних статей Н.Кобринської (“Про рух жіночий в новіших часах”, “Українське жіноцтво в Галичині в наших часах”, “Про первісну ціль Товариства руських жінок у Станіславові” та ін.), в яких вона виклала своє розуміння жіночого руху, висвітлила його історію і теорію на фактах, узятих з життя європейських країн. Першочерговим завданням на шляху емансипації української жінки, відповідно, повинна стати зміна її власного світогляду, усвідомлення свого становища в суспільстві і сім’ї, тобто зміна психології.

Жіноче питання також виникає вже в літературному дебюті Н.Кобринської – оповіданні “Пані Шумінська”(1883), пізніше перейменованому на “Дух часу”. Головна тема твору – боротьба старих традицій патріархального суспільства “вікового порядку” проти нового, що входило у життя.

Надзвичайно безвольними, залежними істотами є героїні її оповідань “Задля кусника хліба” (1884) та “Ядзя і Катруся” (1890). Втім, саме у такий спосіб вони наштовхували на роздуми і висновки, непрямо підказували читачеві певне рішення жіночої проблеми, що відіграло свою позитивну роль у створенні жіночого образу нового типу.

1884 – 1895 рр. – найплідніше в літературній діяльності Н.Кобринської. на цей час припадає написання оповідань “Перший вінок”, “Янова”(1885), “Виборець”(1889), “Жидівська дитина”(1890), повісті “Перша вчителька”(1892) та ін. Завжди чутлива до найменшого подиху часу, письменниця не залишала поза увагою й народження в Україні нових літературних напрямів, зокрема символізму. У трьох випусках альманаху “Наша доля” вона опублікувала кілька творів: “Душа”, “Омен”, “Св.Миколай”, “Блудний метеор”, написаних в модерному стилі.

У серпні 1899 року здійснилася давня і палка мрія Н.Кобрянської побувати “на великій Україні”. В товаристві своєї подруги та учениці О.Кобилянської вона відвідала Київ, де саме тоді проходив ХІ археологічний з’їзд. Їй поталанило зустрітися і потоваришувати з відомими діячами української культури: М.Старицьким, І.Нечуй-Левицьким, М.Коцюбинським, Б.Грінченком. Бентежно радісні враження від цієї мандрівки передані у нарисах “У Нечуя” та “Із подорожі по Україні”.

З 1900-х років Н.Кобринська активно виступала як критик зі статтями і рецензіями “Український бандурист”, “Символізм в народній пісні”. Свої спостереження, міркування про індивідуальний стиль, художню умовність, народність літератури вона висловила у літературно-критичних працях: “Промова на науковій академії в ювілей відродження русько-української літератури”(1898), “Про “Нору” Ібсена”(1900), “Август Стріндберг”(1901), “Символізм в народній поезії”(1905), “За кадильню Дениса Лукіяновича”(1908), “Філістер”, “Події з родинного життя”(1910) та ін. Її оцінки художніх явищ – об’єктивні, виважені, високо професіональні.

Перша світова війна, що руйнівним колесом прокотилася по Галичині, не оминула і Н.Кобринську. 1915 р. її, як і В.Стефаника, звинуватили в шпигунстві на користь Росії й заарештували. Лише зусиллями адвоката, відомого українського письменника А.Чайковського, вона не опинилася в одному з австрійських концтаборів. Того ж 1915-го у львівській газеті “Нове слово” з’явилися три новели Н.Кобринської про війну: “Кінь”, “Полишений”, “Свічка горить”. Авторка створила цілу низку реалістичних мініатюр, фрагментів, поезій у прозі.

Усе життя боліло її серце: над темнотою і недолею українського жіноцтва. І як примирення зі світом, що не розумів її, – напис, зроблений за заповітом письменниці на її надгробному пам’ятнику: “Мене вже серце не болить”. Померла вона і похована у м.Белехові на Станіславщині.

Діяльність Н.Кобринської є переконливим доказом значення літератури у справі пробудження свідомості української жінки, першою спробою жінки-автора брати участь у цьому процесі, спробою, яка увінчалась успіхом. Її будуть пам’ятати і шанувати наступні покоління, як світлий образ людини, котра віддала гаряче, щире серце рідному народові, матері Україні.