САМЧУК УЛАС

20 лютого 1905 року народився відомий український письменник Улас Самчук

Біографія

Улас Олексійович Самчук народився 20 (за старим стилем 7) лютого 1909 року в селі Дермань Дубенського повіту Волинської губернії (нині Здолбунівський район Рівненської області) у родині Олексія Антоновича та Настасії Уліянівни Самчуків, — як на той час, заможних хазяїв. По суті, світогляд майбутнього визначного письменника світу формували як родина, так і довкілля: … Дермань для мене центр центрів на планеті. І не тільки тому, що десь там і колись там я народився… Але також тому, що це справді «село, неначе писанка», з його древнім Троїцьким монастирем, Свято-Феодорівською учительською семінарією, садами, парками, гаями, яругами, пречудовими переказами та легендами.

У 1913 році, коли Уласові Самчуку було вісім років, сім’я переїхала в село Тилявку Кременецького повіту. Але з Дерманем зв’язків не втрачав, в 1917—1920 рр. він навчався в чотирикласовій вищепочатковій школі, що діяла при Дерманській Св. Феодорівській учительській семінарії. В 1921—1925 роках — в Крем’янецькій українській мішаній приватній гімназії імені Івана Стешенка.

Перед самим закінченням гімназії Уласа Самчука покликали до польського війська (гарнізон міста Тарнова). 23 серпня 1927 року він дезертирував з війська, після чого потрапив до Веймарської Німеччини, де працював у місті Бойтені як наймит у одного міщанина, розвозив рольвагою по копальнях і гутах залізо. З 1927 року навчався у Бреславському Університеті. «Німецький» період життя Уласа Самчука позначений тим, що, по-перше, завдяки Герману Блюме він, як вільнослухач, студіював у Бреславському університеті, мама Германа Блюме — Германіна фон Лінгейсгайм люб’язно дала притулок «обідраному українцю» у своїй оселі й терпляче навчала його німецькій мові. Вдруге прийшов Герман Блюме на допомогу Уласові Самчуку через п’ятнадцять років: завдяки його клопотанню німці 20 квітня 1942 року випустили письменника якого арештували 20 березня цього ж року з Рівненської в’язниці. Герман Блюме у Рівному працював на посаді начальника цивільної поліції райхскомісаріату «Україна».

З 1925 почав друкувати оповідання у журналі «Духовна Бесіда» у Варшаві, згодом в «Літератуно-науковому віснику» та ін. журналах (видані окремою збіркою «Віднайдений рай», 1936). Свої перші новели він надіслав до «Літературно-наукового вісника» з Німеччини, там виникли задуми більших романів. У спогадах «Мій Бреслав» Улас Самчук стверджує, що саме у цьому німецькому містечку “в моєму всесвіті з’явилась туманність, з якої поволі вимальовувались контури майбутньої «Волині».

1929 року переїжджає до Чехословаччини та навчається в УВУ в Празі. Але жодного вишого навчального закладу він так і не зміг закінчити. Кожну науку Улас Самчук опановував без вчителів, самотужки. Він володів бездоганно німецькою, польською, чеською, російською, менше французькою мовами.

В Чехословаччині Улас живе з 1929 по 1941 рік. Українська Прага 1920-30-х рр. жила бурхливим науковим та культурно-мистецьким життям. До безпосереднього оточення, яке торило «його Прагу», Улас Самчук називає Олександра Олеся, Спиридона Черкасенка, Олексу Стефановича, Оксану Лятуринську, Олега Ольжича, Михайла Мухина, Миколу Бутовича, Роберта Лісовського, Степана Смаль-Стоцького, Дмитра Дорошенка, Миколу Галагана, Леоніда і Надію Білецьких, Дмитра Антоновича, Сергія Шелухіна, Микиту Шаповала, Валентина і Лідію Садовських, Русових, Яковлевих, Мідних, Батинських, Слюсаренків, Щербаківських, Сімовичів, Лащенків, Горбачевського, Ольгерта Бочковського. У Празі Улас Самчук належав до Студенстської академічної громади. «Нас було кілька сотень з загальної кількатисячної української колонії, ми були поколінням Крут, Базару, Листопада, Четвертого Універсалу, України Мілітанс». У 1937 році з ініціативи Євгена Коновальця була створена культурна референтура проводу українських націоналістів на чолі з Олегом Ольжичем. Центром Культурної референтури стала Прага, а однією з головних установ — Секція митців, письменників і журналістів, де головував Самчук.

1941 повернувся на Волинь, був редактором газети «Волинь» до 1943, у 1944-48 жив у Німеччині, один з засновників і головою літературної організації МУР. По переїзді до Канади (1948) був засновником ОУП «Слово» (1954).

Літературна творчість
У літературній творчості Самчук був літописцем змагань українського народу протягом сучасного йому півстоліття.

Улас Самчук своє перше оповідання «На старих стежках» опублікував у 1926 році у варшавському журналі «Наша бесіда», а з 1929 року став постійно співпрацювати з «Літературно-науковим вісником», «Дзвонами» (журнали виходили у Львові), «Самостійною думкою» (Чернівці), «Розбудовою нації» (Берлін), «Сурмою» (без сталого місця перебування редакції).

У найвидатнішому творі Самчука — трилогії «Волинь» (І—III, 1932—1937) виведений збірний образ української молодої людини кінця 1920-их — початку 1930-их pp., що прагне знайти місце України у світі і шляхи її національно-культурного і державного становлення. Робота над першою і другою частинами тривала з 1929 по 1935 роки, над третьою — з 1935 по 1937 роки. Саме роман «Волинь» приніс 32-річному письменнику світову славу. Як стверджує дослідник творчості Уласа Самчука Степан Пінчук, “У 30-х роках вживалися певні заходи щодо кандидування Уласа Самчука на Нобелівську премію за роман «Волинь» (як і Володимира Винниченка за «Сонячну машину»). Але, на жаль, їхніх імен немає серед Нобелівських лауреатів: твори письменників погромленого і пригнобленого народу виявились неконкурентоздатними не за мірою таланту, а через відсутність перекладів, відповідної реклами”.

Ідейним продовження «Волині» є повість «Кулак» (1932). У «Марії» (1934) відтворена голодова трагедія українського народу на центральних і східноукраїнських землях 1932—1933, у «Гори говорять» (1934) — боротьба гуцулів з угорцями на Закарпатті.

У повоєнний період творчості Самчука сюжетним продовженням «Волині» є його роман-хроніка «Юність Василя Шеремети» (І-ІІ, 1946-47). У незакінченій трилогії «Ост»: «Морозів хутір» (1948) і «Темнота» (1957), зображена українська людина і її роль у незвичайних і трагічних умовах міжвоєнної і сучасної підсовєтської дійсности. Темами останніх книг Самчука є боротьба УПА на Волині (роман «Чого не гоїть вогонь», 1959) і життя українських емігрантів у Канаді («На твердій землі», 1967). Переживанням другої світової війни присвячені спогади «П’ять по дванадцятій» (1954) і «На білому коні» (1956).

Твори
Волинь (1932—1937)
Кулак (1932)
Гори говорять (1934)
Марія (1934)
Юність Василя Шеремети (1946—1947)
Морозів хутір (1948)
Темнота (1957)
Втеча від себе
Нарід чи чернь?
П’ять по дванадцятій (1954)
На білому коні (1956)
На коні вороному
Чого не гоїть огонь (1959)
Куди тече та річка?
На твердій землі (1967)
Планета Ді-Пі

Література
Енциклопедія українознавства: В 10 томах / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954—1989.
Ułas Samczuk, Wołyń, wyd. 2 (reprint), ISBN 8388863142 Biały Dunajec — Ostróg 2005, wyd. «Wołanie z Wołynia»
Самчук У. Гори говорять. — К., 1996.
Самчук У. Волинь: У 2 т. — К.: Дніпро, 1993. — Т.1, 2.
Самчук У. Дермань. Роман: У 2 ч. — Рівне: Волинські обереги, 2005. — 120 с.
Самчук У. На білому коні. — Львів: Літопис Червоної Калини, 1999.
Самчук У. На коні вороному. — Львів: Літопис Червоної Калини, 2000.
Самчук У. Темнота. Роман. — Нью-Йорк, 1957. — 493 с.
Самчук У. Чого не гоїть огонь. — К.: Укр. письменник, 1994.
Самчук У. Юність Василя Шеремети: Роман. — Рівне: Волин. обереги, 2005. — 329 с.
Волинські дороги Уласа Сачука: Збірник. — Рівне: Азалія, 1993.
Гром’як Р. Розпросторення духовного світу Уласа Самчука (Від трилогії «Волинь» до трилогії «Ost») // Орієнтації. Розмисли. Дискурси. 1997—2007. — Тернопіль: Джура, 2007. — С. 248—267.
Улас Самчук. Ювілейний збірник. До 90-річчя народження. — Рівне: Азалія, 1994. 274
Тарнавський О. Улас Самчук — прозаїк // Відоме й позавідоме. — К.: Час, 1999. — С. 336—350.
Ткачук М. П. Художні виміри творчості Уласа Самчука // Українська мова і література в школі. — 2005. — № 6: — С. 43-47.